Якось я проходив повз СДЮШОР-4 і побачив купу малих які ганяли м’яч ,мені якось і заздрісно стало через те шо я не зможу повернутися в минуле та водночас співчутливо , адже вони точно не пройдуть настільки яскравий футбольний шлях як я і одразу в памяті відобразилась власна футбольна історія
Вересень 2001
«м’яч круглий, поле рівне»
Після серйозного отруєння я йду до школи з довідкою-звільнення на півроку. На одному з уроків в 3-А клас входить чоловік похилого віку, і робить оголошення про набір хлопців у футбольну школу, ( в мене видно по генах передалося не таке як у всіх ставлення до Футболу).У дома звичайно моє бажання займатися любимою грою зустрітили категоричним НІ. Але будь-які заборонини мене не зупинили. І ось Свєтіковий дєд нас веде на перше тренування . «Зозуля» довго не протянув, а в мене сформувався «стійкий імунітет» до заняття футболом. І так тренування за тренуванням я все більше заражався Футболом. Почали зявлятися перші футбольні друзі- Андрюха, Вова (Циркуль) ,які практично весь наш спільний футбольний шлях пройшли –від початку до кінця. Звичайно на тренування приходило багато хлопців -, я напевно більшість пацанів 1992 року народження зі Львова знав. Разом зі мною займалися хороші друзі- Рома Мудрий ,Олег Федорів (Рижий), Андрій Вишнянчин, Тарас Стех,Роман Микусь ,Вова Мартинюк,Андрій Сухий , Юра Брук ,який зара молоді репчину читає, проте з тих чи інших причин вони перестали тренуватись на СДЮШОРі , а на їх місце приходили інші.
Протягом декількох років в мій денний раціон входило футбольне тренування без якого я не міг бути як риба без води і моя дитяча голова задимлена футбольними думками зводила сенс життя до Одного.Окрім спортивних костюмів я міг носити футбольні костюми.Згадується і одна неативна ситуація пов’язана з «Вікторією» ( для тих хто в тємі), але були ті хто залишився вірним СДЮШОРу .
До 8-ого класу ми набиралися досвіду і тут більш менш сформувався колектив з яким ми пройшли незабутні 4 роки. В команду прийшли в той чи інший час- «Скучі» Андрій , «Цвях» Олег, «Пасха» Тарас ,»Кіналь» Андрій , «Дроня» Тарас ,який не стянув Кікотя і поповнив ряди нашої команди, «Афі» Роман, « Щур» Тарас , «Рогатий» Остап ,Просто Ромко ,які перейшли від Бунза, з «Руху» перейшли «Томаш» Роман, «Пудєль» Роман, і « Цистерна ,Мазепа , або просто мишолов» Назар, « Федя» Олег, «Костя Дзю», нападаючий Улєжко , як казав «Сивий»,і ше був Стьопа Тимків, ледь про нього не забув , бо то був самий толерантний пацан в тому зброді .Такий вот був саставчік:
Команди молодости нашей
Команди без которой мне не жить.
« Пріветствую лутчих із лутчих»
З 8-го класу ми починаєм ганяти виїзда з Шалом (Ксьонз).Результат - ганебний , найгірший серед усіх можливих, частковим виправданням може бути пізнє формування «брігади».Я відкатав парочку виїздів ,(через певний збіг обставин) найцікавішим для мене був Київ, гра з Облонню.Напевно найбільш яскравими були моменти в готелі «Ялинка» і події в автобусі.Рік закінчився вилітом школи з вишки, шквалом критики і лише другим місцем ми задовольнилися на область .
9 клас згадується уже з кращого боку.Ми почали ганяти першу лігу , то канешно не вишка, а треба юзати по різних малих містечках Західної України. Той рік ми вже виносили команду за командою і лише пару очок забракло шоб поїхати на омріяну фінальну пульку. За словами очевидців якби наш гравець забив пенальку якомусь там польовому гравцю у Рівному то б звершилась наша мрія, всяке буває «м’яч круглий, поле рівне». Але той рік все одно можна охрести як найвдаліший в історії нашого колективу, і сказати «хлопці грали файно, били в кут».
На підсумку двох років сформувався міцний колектив загартований спортивними результатами та бійцівськими якостями .Набравшись досвіду як футбольного так і навколо футбольного, ми виросли як в прямому так і переносному значенні.На наступні два роки припали найкращі миттєвості нашого спільного футбольного життя.
10 клас . Каліктів починає юзати на область, і шо не каже але в усій області найбільше не люблять Львівських. І тут починає проявлятися накопичена роками справжня дружба та агресія в бік противника. Першим таким взривом був махач з «обласною», було там пару виродків. Не можу не згадати про «танці» в зоовєті з Кікотьом, нас тоді на парядок менше було але тоді пацани «не словом а ділом підтверджували свою Честь.» Тепер вже в кожному куточку області знали хто такі СДЮШОР-4 (1992) – «Ми - хлопці з Бандерштадту», практично на кожному виїзді виникали конфлікти з місцевими аборигенами.Хоча то не той кайф виїздів, але все одно ми получали задоволення. Цікаво як то в чужому місті бути і нічо в магазині не вкрасти .Більшість з нас не знала як інакше можна прожити день виїзду.Заходить в магазин чоловік так під 40,разом з малими , і починається масовка і виноска продукту (цукерки , булочки морозиво, води…)Одного виїзду вже не пам’ятаю точно де ми були, згадується як «Ромка» зловили з пачкою морожених пельменів на руках ( так вийшло шо попався самий адекватний в тій справі мужик, а до того ж кому потрібні були морожені пельмені- загадка).Продавшиця одразу починає кудась дзвонити, братва дає задню, пам’ятаю коли ми вже сиділи в автобусі підїхав джип і вийшло два місцевих гамадрила. У Камянці-Бузькій нас тоже попали, тільки тоді продавець закрила двері, а ми їй віддали наколядований товар і снялись з місця ЧП. Класний получився виїзд в Старий Самбір ,коли з нами сам Савка їхав,тоді каліктів співав пісні такого роду
Там, під Львівським замком старий дуб стояв.
Там, під Львівським замком старий дуб стояв,
А під тим дубочком Савка ..уй сосав
І з того виїзду паходу зявилась желейна фраза «Пудєля» «Бодддддддяяяяяяяяя». Після того виїзду нам казали шо ми будем пішки ходити на ігри та в принципі нам після кожної дороги додому такі фігню городили.
«Ми - хлопці з Бандерштадту»
Закарбувався мені в памяті і турнір в Муровоному, там де через «Щура» як завжди почався двіж зі славнозвісною «Нікою», братва під час гри намагалася надавати стусанів тому кучерявому підару едіку з Франківська. Тоді я ше вирішальну пенальку не забив , тоді здавалось шо земля під ногами горить…Підсумком того року був фінал області , де ми знов не взяли вершину, задовольнились бронзою.Пулька проходила в Новому Роздолі , на Батьківщині «Рогатого».Всі пам’ятають як аснова не їздила у Львів ,а лишалась там , кароче гулянки , пиятики, спання в палатках, так ми продвігали гру тим бобрам з мостиська.На другий день братва не витримала того бєспредєлу і Остапчик пригнув на тих невігласів і тут почався замєс зі всіма підряд, «Рогатому» розбили голову.Третій , фінальний день нас чекав цікавий .Банда готує акцію хардкорову, «Федя» бере біту і думаю більше можна не писати.За третє місце ми виносем драний червоноград, і після нагородження має відбутися заплановане дійство. «Рогатий» підтягує свою місцеву банду – здорові хлопаки з різними підручним барахлом у вигляді палок. На протів нас стіна з 3 чи 4 команд , та нам пофік , спочатку ми жинем ту наволоч шо здала гру в їхній бас , невеликі замєси ,але всякі чини не дають змоги закінчити почату справу . І тут банда підтвердила вислів «один за всіх і всі за одного» і ті дійства мені нагадували фільм «green street hooligans» в реальності.
«один за всіх і всі за одного»
11 клас. Ми знов ганяєм на Україну в першій лізі. Знов складаються «дружні» відносини з суперниками моршин ,ніка , фекали. Пам’ятаю як нас благали шоб нічо не поламали в Добромилі на новому стаді коли грали з фекалами.Ну і не можу не згадати про два файних виїзди.Перший ,найдальший виїзд в Чернівці і тут пацанам захотілось перфоменс приготувати. Розвели Сивого шо тре ночувати в бані , бо свалу нема шоб рано попасти на «Школярик». Зранку перед відїздом спостерігається така картина - парочка тверезих заносить в автобус команду , бо гравці трошки перебрали.По дорозі хтось відйшов трохи ,хтось не дуже , за 5 хв до гри запасні помагають « Цвяху» вдягнути щитки і гетри бо вже гра зара.І ше той день запам’ятався рішаловом між тим пацаном-тренером едіком ,якому далеко за сорок і самим неврівноваженим серед неврівноважених «Фєдьою» .Звичайно останній виїзд , який припав на Станіслав. В поїздку послали Великого чілавєка - Польного, бо керівництво на чолі з тим підаром риф яком знало шо то буде Щось.Перед ігрою сказали шо судді будуть нас пресувати і за перемогу команда получить премію – гроші.Ми забили перші, потім «Циган» ламає якогось шниря , вилучення , підсумок 2-1 програли. Але то не зіпсувало наше святкування .Команда востаннє чистить місцеві продуктові магазини і починається празднік на берегу якоїсь річки. «Сивий» дзвоне до « Фєді» і каже «шо ми вже їдем» на шо а атвєтку получає « та їдьте куда хочете , мені похєр» .через пару годин « сінє гамно» нарісавалося біля автобуса , в басі всю дорогу команда двіжує як в востаннє бо так воно і було…
«не словом а ділом підтверджували свою Честь.»
Тренування і 16 школа.
Тренування для мене як і для більшості то було святе. Нема різниця яка пора рока яка погода , ми заважди ганяла бальона на полях . В Сивого були оригінальні заняття- два кружочки, три ривочки, з ударами ( по свому і ріж кут) – невмируща вправа Канича, а в кінці пограєте ,як він завжди казав.
«хлопці грали файно, били в кут»
Пам’ятаю як в 8 класі утворився спец-клас в 16 школі.
Там зібрались хлопці ше ті розбишаки .Вони викидували парти з 3-ого поверху ,коли в когось був дєньчик то уроки відмінялись до них в школі вчителі боялись зайти в клас.Памятаю вічно праблєми виникали зі світлом і тим наріко-сторожом,якого братва зі задоволенням гамселила. А то як «зброт» розбив всі параші , вазонки і вікна , або як затопили школу з 3 –ого по 1-ий поверх – відкрутивши пожежний кран, їм не було рівних. За їх здоровя службу Божу вели в церкві св.Покрови, а після їх випускного в церкві ставили свічки.
« то не мої , мої такого не могли зробити»
Ваділа Валєра
То самий колоритний експонат СДЮШОРівської сімї – шофер.Той чудак заводив бас заді і скоро біг за кермо шоб він не заглох, він обганяв корови на трасі , в нього могла коробка передач випасти на ходу .Валєра дуже не любив дітей –«сучонками» нас обзивав .Катав він на автобусі який вийшов з експлуатації ше напевно тоді коли мої батьки в садік ходили. В басі половину крісел немає , а замість них стоять табуретки . Швидкість того «заліза» важко було визначити, бо ніякі прибори не працювали, але обганяли ми лише стоячі автівки ,ну інколи ставався фурор, коли об’їжджали фіру.В тому автобусі шо тіки не відбувалося – бухання і куріння війшло в норму , а окрім того всякі літаючі гандони , і іскри , співи на всю глотку ,- вертепи такі відбувалися шо словами не передати.То були справжні львівські батяри; якби заспівали Брати Гадюкіни «…Нас завжди єднала свята батьярська воля…» .Напередодні одного з тренувань було розбито лобовуху , а після цього кимось було спалено той «металобрухт».
«…Нас завжди єднала свята батьярська воля…»
Канич Святослав Михайлович.
В його роках не думаю шо знайдеться багато таких які б хотіли займатися такою не легкою роботою але він вже не міг без неї ,він жив нею. Він нас дуже любив , поважавав, шанував , піклувався . переживав за наше здоровя, хоча ми як ті гадьониши далеко не завжди прислухались до його порад. Може якби він не був вже так добрим ,і більше нас ганяв може ми б досягли кращих результатів .Якшо тільки згадати скіки він раз відмазував нас від того сраного керівництва , рішав трабли в 16 школі і напастой казав « то не мої , мої такого не могли зробити» ,то він вже заслужив пам’ятник. Всі напевно пам’ятають його червоний Фераррі –москвич фіг зна якого роду випуску , а потім він піднявся і катав мене з «Фєдєю» на Королі. Ніколи не забуду ті моменти як ми їздили , а Сивий ше той ваділа - йому по-барабану двойна сплошна ,червоне . Так от спостерігається така картина Сивий за рульом , я ззаді сижу , « Фєдя» спереду напівдихає після бухання в чорних окулярах і в руках і баклажка 1.5л мінералки і тут свіряють дівчат на той пейзаж і лахають я тоді плакав.Або як « Фєдя» каже « Святослав Михайлович у Вас навіть airbag є» Сивий «немає ,я познімав», я тупо в плач з того всього. Тоже він нас радував своїми фразами , каже «я домовився зі Сорокою сьоні будем два по 45 грати ,шоб всі пограли» а ми сидимо 9 чоловік і не знаємо шо сказати.Під час ігор обзивав нас « Грачами майовими» і казав « Крітіна кусок» на нас . А то як він називав склад то взагалі казка , « в воротах – міша ( хоча в нас в команді ні одного Михайла не було) , в захисті ви двоє, Ромко в центрі , тасік вільного грає, улєжко вперді, доходило до того шо нас виходило забагато на поле. І на кінець невмируща фраза вітання з нами « Пріветствую лутчих із лутчих». Не знаю як для кого а мені приємно було стільки років вчитися як футболу так і всього іншого у хорошої людини.
"Команда - життя моєї юності."
Я настільки пропитався тим Футболом і « Золоті часи» проведені зі своїми друзяками я завжди буду згадувати -, ті тренування в будь-яку погоду ,ті ігри з найбільш затятим ворогом , того найкращого Тренера, ті курйозні ситуації , ті бійки і той колектив який був Командою - життя моєї юності.
