Без пісень нема життя

Зорепадом летять роки

 У минуле, у віки.

 Шлях, що пройдено не пройдеш,

 Що минуло не вернеш.

 Тільки пісня нам зупинить час,

 Що так біжить від нас.

 Тільки пісня нам поверне знов

 Нашу юність і любов.

Шоста ранку пакую манелі і кажу своїм «Я сьогодні від вас від'їжджаю

                                                                       Боронити ріднесенький край,

                                                                           Може верну, а може загину, 

                                                                             Ти, родино, про мене згадай.», у відповідь мама питає  «чи я не забув взяти носовички?»,краще б запитала чи  палатку  , спальник взяв. Баба поблагословила, значить всьо буде добре. В дорозі , 7.12 , грає трек з мультика «оггі та кукарача», -«зай-за-зай, зай-за-зай…», то Олєжик з Новоєврейська на дроті, думаю зара  знов скаже «шо кицька родить і я не можу їхати», але ні « Довгий каже шо вже є на точці збору», атлічна, (того року він котят  топити буде в серпні на комісії з офк. Їду по дорозі і шось мені « Сумно, сумно, аж за край,» і згадую шо забув  альпенштоки до палатки, то однозначний провал Малого Тасі. Зустріч з байстрятами відмічається піснею «Я піду в далекі гори, на широкі полонини ,І попрошу вітру зворів, аби він не спав до днини.» А далі класика жанру, собака яка стає біля кожного стовпа і я ніяк не можу пережити  шо ніхто не взяв бадмінтон . У вагоні атмосфера така

                                                          «…старенький трамвай.

                                                           Повези мене туди, де природа сама,

                                                           Повези мене за місто, де асфальту нема.

                                                           Повези мене туди, де зелена трава,

                                                           Повези, повези... о-о, старенький трамвай.»

2-і години їзди і ми в Стрию, зразу в очі  впадають файні дівчата ну і

«В Стрийськім парку ми ся здибали з тобов.

Межи нами ся зашпортала любов.

А та любов як чорна шмата,

Шо на вітрі ся калата…»

40 хв їзди на дізілі і зустріч з Бугайом в Болехуйові під акомпанемент "ту-ту-ту-ту- ру-ру-мана-мана".

Потім по олдскулу я з Малахою гоп-стопом їдем в багажніку з ящиком бананів - рамантіка.

"У природи немає поганої погоди" - лиє дощ, вітер дує, холодно , -настрій падає на пару левелів,-"...Але їм вже не було дороги назад..." . Вдома у Кремезного  зразу питаю "чи є ше Марта?" бо дуже хотів з нею сфоткатися, каже " шо на різдзвяні свята пішла", ех  жаль симпатична свиня була!!!!

Брігада укомпліктовується повністю і рушає

"Йшли селом, йшли селом партизани,

  По землі українській, невільній землі.

   І у кожного тлумки були за плечами,

І у кожного смуток і біль на лиці."

Прийшли  гори і тут дрищі починають стогнати.Гора за горою , поляна за поляною , намотуєм кілометраж,і по троху бескиди відбирають у нас сили, бугай губиться в місцевості . Діти підземелля починають нити "Повіяв вітер степовий,
                                                 Трава ся похилила.
                                                 Впав в бою козак молодий

                                                 Він впав, як той сухий листок, |
                                                 Повік буде лежати."

З горем пополам наш Сусанін виводить нас до якогось озера, каже то вже не далеко, ше триста метрів і ми на запланованому Бугайом місці. Холод , голод  дає про себе знати - а я так ше ніколи не хтів їсти просто хліб. Коли я побачив місце бівуака то зрозумів шо то в прямому значенні прірва, але вже темніло і злива не вщухала .

                                                                          "Бо дорога назад - це неволя,
                                                                          А ховатися в лісі не будемо ми."

Далі всьо по сценарію, палатка , ватра , шашлик,сушка (спалені шкарпетки), потім мінімальна шиза

"Нам не зашкодить чарка вина - будьмо здорові,пиймо до дна,
Будьмо здорові,пиймо до дна, нам не зашкодить чарочка вина" (я виступаю по стрейеджу).

Тре відзначити шо акліматизація і стреси дають про себе чути - всіх пучить- то вам прірода!

10.30 бугай з дрищом йдуть на бік , я з довгим ше сушимось. Але ми тоже не стягуєм більше як півгодини і тут починається апогей першоого дня.

Всьо як стара книжка пише, ніяких каріматів , троха хвої під низ і 1 спальник для 2 -охмісної палатки на чотирьох - Уравєнь. Лежати можна тільки на боці, бо  банально інакше не вийде, хто посередині то тішиться бо то тепліше. Я з Олегом всю ніч не спимо, а два сурка дрихнуть.А фразу "якшо хоч перевернутися,  то вийде перевернись і зайди в палатку" мені на довго закарбувалася. Непамятаю коли я останній раз хотів так жити як в ту ніч, бо та скеля під якою ми були навіювала на мене страх.Думаю, ну як так, я ж не встиг навіть краплю зробити зі запланованого океану мрій.В голові одна пісня

" на світі прожив, наче спалах зорі на світанні,
Наче крапля роси, наче крик журавля - тільки мить.
Я не вірив ніяк, що й до мене прийде день останній,
І в жертовнім вогні моє серце на попіл згорить.

Я ж так щедро кохав, я так вірив у зорі і очі,
І душею своєю я вас, як умів, причащав.
Але видно Господь мені краще життя напророчив,
І до себе забрав, щоб у райськім саду я співав.


На могилі моїй посадіть молоду яворину,
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня."

 4.30 Назар зі своє фразою " пацани я йду відлию, а коса у дівчини райдуга". 
І так вже до ранку я сижу біля вогню і думаю шо тре свалювати з того місця, бо то  якшо не забрало в мене життя то вже і так багато здоровя вичерпало.

Близько 10-тої діти підземелля свалють з того місця ,а я тішуся як малий після срачки.

Знов ті паходи, але пацани вже скинули личинки і якось веселі пішли

"Хтось з них пісню завів, і вона пролунала
На всі гори Карпати, на весь рідний край,
Щоби знали усі - Україна повстала!
Ти лети, наша пісне, аж за небокрай!" 



Ближче до полудня починається словесна перепалка за вибір бівуаку 2, дрищі дискуютують,а я співаю

       "Словом мене не пораниш,
        Вірність свою збережу,
        Хоч ти мене покидаєш,
        Знай, що тебе я люблю."


Всі послухали мудрого Малого, і почали переходити річку , кремезний втопив свої шкари при переправі, -буває.Тепер ми "Біля річки за покосами,
                                                Біля тихої води
                                                На кораблику із осені
                                                Я пливу туди-сюди."

Далі ,знов найгірше - мутиться бівуак,  але настрій такий шо 

    "Золото Карпат, золото пісень,
Я несу до вас у святковий день.

Це тепло землі, цю любов Карпат,
Де серед краси - кожен друг і брат."

 Всьо йде на Ура , пацани з місцевою босотою футбол шпіляють,а  я мучу бульбу в мундирах. ближче до вечора,починаються пісні , пляски, і згадується шо то сьоні зелені свята ,і тут на їж

"Зелене листя, білі каштани,
Зелене листя, білі каштани...
Ой як то сумно, як вечір стане."

Атмосфера така шо ах і тут тре затянути

"Друзі мої, друзі мої,
Нам треба зустрічатися частіше!
Друзі мої, друзі мої,
Для мене ви на світі наймиліше.
Друзі мої, друзі мої,
Я з вами разом і сміюсь і плачу,
Друзі мої, друзі мої -
Моя надія і моя удача!"

 Байстрята покрутили  Малого Тасю , - больові, удушаючі , трохи слем , далі вуйки хай собі мастять голову а я  не стягую більше доби не спати і відправляюся у власну буду зі своїм спальником  спати

"Цей сон, цей сон
Мені щоночі сниться.
Крізь сон, крізь сон
Вона мені сміється.
Цей сон, цей сон
Мене не покидає.
Любов, о сон,
Вона мене кохає.

Зранку голота встає з думкою  "Нас кличе у мандри дорога,
                                                    Грає чарівна струна.                
                                                    В променях сонця ранкових
                                                    Ця пісня для тебе луна "

зі словами пісні " Там, де гори, полонини,
                           Де стрімкі потоки річок,
                           Де смерічок ген розмай,
                          Ллється пісня на просторі.
                          Сильна, вільна, наче море,
                          Про мій милий рідний край." ми одночасно зі смутком і задоволенням вертаємось додому.
"Я їду додому, до себе додому,
Де очі знайомі і завжди нові!
 Я їду додому, до себе додому...
 Які ж вони довгі, ті ночі і дні!"
Дорога додому як завжди швидка і не цікава.

Якби там не було памятайте ,що

"Зорепадом летать роки
У майбутнє і віки.
Серед радощів і біди
З нами пісня назавжди.
Тільки пісня поміж тисяч мрій
Поведе до майбуття.
Пісня - матір щастя і надій.
 Без пісень нема життя."

Команда молодости нашей , Команда без которой мне не жить .

Якось я проходив повз СДЮШОР-4 і побачив купу малих які ганяли м’яч ,мені якось і заздрісно стало через те шо я не зможу повернутися в минуле та водночас співчутливо , адже вони точно не пройдуть настільки яскравий футбольний шлях як я   і одразу в памяті  відобразилась власна футбольна історія

Вересень 2001

«м’яч круглий, поле рівне»

Після серйозного отруєння я йду до школи з довідкою-звільнення на півроку. На одному з уроків в 3-А клас входить чоловік похилого віку, і робить оголошення про набір хлопців у футбольну школу, ( в мене видно по генах передалося  не таке як у всіх ставлення до Футболу).У дома звичайно моє бажання займатися любимою грою зустрітили категоричним НІ. Але будь-які заборонини мене не зупинили. І ось Свєтіковий дєд нас веде на перше тренування . «Зозуля» довго не протянув, а в мене сформувався «стійкий імунітет» до заняття футболом. І так тренування за тренуванням я все більше заражався Футболом. Почали зявлятися перші футбольні друзі- Андрюха, Вова (Циркуль) ,які практично весь наш спільний футбольний шлях пройшли –від початку до кінця. Звичайно на тренування приходило багато хлопців -, я напевно більшість пацанів 1992 року народження зі Львова знав.  Разом зі мною займалися  хороші друзі- Рома Мудрий ,Олег Федорів (Рижий), Андрій Вишнянчин, Тарас Стех,Роман Микусь ,Вова Мартинюк,Андрій Сухий , Юра Брук ,який зара молоді репчину читає, проте з тих чи інших причин вони перестали тренуватись на СДЮШОРі , а на їх місце приходили інші.

Протягом декількох років в мій денний раціон входило футбольне тренування без якого я не міг бути як риба без води і моя дитяча голова задимлена футбольними думками зводила сенс життя до Одного.Окрім спортивних костюмів я міг носити футбольні костюми.Згадується і  одна неативна ситуація пов’язана з «Вікторією» ( для тих хто в тємі), але були ті хто залишився вірним СДЮШОРу .

До 8-ого класу  ми набиралися досвіду і тут більш менш сформувався колектив з яким ми пройшли незабутні 4 роки. В команду прийшли в той чи інший час- «Скучі» Андрій  , «Цвях» Олег, «Пасха» Тарас ,»Кіналь»  Андрій , «Дроня» Тарас ,який не стянув Кікотя і поповнив ряди нашої команди, «Афі» Роман, « Щур» Тарас , «Рогатий» Остап ,Просто Ромко ,які перейшли від Бунза, з «Руху» перейшли «Томаш» Роман, «Пудєль» Роман, і « Цистерна ,Мазепа , або просто мишолов» Назар, « Федя» Олег, «Костя Дзю», нападаючий Улєжко , як казав «Сивий»,і ше був Стьопа Тимків, ледь про нього не забув , бо то був самий толерантний пацан в тому зброді .Такий вот був саставчік: 

                                                                         Команди молодости нашей

                                                                         Команди без которой мне не жить.

« Пріветствую лутчих із лутчих»

З 8-го класу ми починаєм ганяти виїзда з Шалом (Ксьонз).Результат - ганебний , найгірший серед усіх можливих, частковим виправданням може бути пізнє формування «брігади».Я відкатав парочку виїздів ,(через певний збіг обставин) найцікавішим для мене був Київ, гра з Облонню.Напевно найбільш яскравими були моменти в готелі «Ялинка» і події в автобусі.Рік закінчився вилітом школи з вишки,  шквалом критики і лише другим місцем ми задовольнилися на область .

9 клас згадується уже з кращого боку.Ми почали ганяти першу лігу , то канешно не вишка, а треба юзати по різних малих містечках Західної України. Той рік ми вже виносили команду за командою і лише пару очок забракло шоб поїхати на омріяну фінальну пульку. За словами очевидців якби наш гравець забив пенальку якомусь там польовому гравцю у Рівному то б звершилась наша мрія, всяке буває «м’яч круглий, поле рівне». Але той рік все одно можна охрести як найвдаліший в історії нашого колективу, і сказати «хлопці грали файно, били в кут».

На підсумку двох років сформувався міцний колектив загартований спортивними результатами та бійцівськими якостями .Набравшись досвіду як футбольного так і навколо футбольного, ми виросли як в прямому так і переносному значенні.На наступні два роки припали найкращі миттєвості нашого спільного футбольного життя.

10 клас . Каліктів починає юзати на область, і шо не каже але в усій області найбільше не люблять Львівських.  І тут починає проявлятися накопичена роками справжня дружба та агресія в бік противника. Першим таким взривом був махач з «обласною», було там пару виродків. Не можу не згадати про «танці» в зоовєті  з Кікотьом, нас тоді на парядок менше було але тоді пацани «не словом а ділом підтверджували свою Честь.» Тепер вже в кожному куточку області знали хто такі СДЮШОР-4 (1992) – «Ми - хлопці з Бандерштадту», практично на кожному виїзді виникали конфлікти з місцевими аборигенами.Хоча то не той кайф виїздів, але все одно ми получали задоволення. Цікаво як то в чужому місті бути і нічо в магазині не вкрасти .Більшість з нас не знала як інакше можна прожити день виїзду.Заходить в магазин чоловік так під 40,разом з малими , і починається масовка і виноска продукту (цукерки , булочки морозиво, води…)Одного виїзду вже не пам’ятаю точно де ми були, згадується як «Ромка» зловили з пачкою морожених пельменів на руках ( так вийшло шо попався самий адекватний в тій справі мужик, а до того ж кому потрібні були морожені пельмені- загадка).Продавшиця одразу починає кудась дзвонити, братва дає задню, пам’ятаю коли ми вже сиділи в автобусі підїхав джип і вийшло два місцевих гамадрила. У Камянці-Бузькій нас тоже попали, тільки тоді продавець закрила двері, а ми їй віддали наколядований товар і снялись з місця ЧП. Класний получився виїзд в Старий Самбір ,коли з нами сам Савка їхав,тоді каліктів співав пісні такого роду  

                                           Там, під Львівським замком старий дуб стояв.

                                           Там, під Львівським замком старий дуб стояв,

                                           А під тим дубочком Савка  ..уй сосав

І з того виїзду паходу зявилась желейна фраза «Пудєля»   «Бодддддддяяяяяяяяя». Після того виїзду нам казали шо ми будем пішки ходити на ігри та в принципі нам після  кожної дороги додому такі фігню городили.

«Ми - хлопці з Бандерштадту»

Закарбувався мені в памяті і турнір в Муровоному, там де через «Щура» як завжди почався двіж зі славнозвісною «Нікою», братва під час гри намагалася надавати стусанів тому кучерявому підару едіку  з Франківська. Тоді я ше вирішальну пенальку не забив , тоді здавалось шо земля під ногами горить…Підсумком того року був фінал області , де ми знов не взяли вершину, задовольнились бронзою.Пулька проходила в Новому Роздолі , на Батьківщині «Рогатого».Всі пам’ятають як аснова не їздила у Львів ,а лишалась там , кароче гулянки , пиятики, спання в палатках, так ми продвігали гру тим бобрам з мостиська.На другий день братва не витримала того бєспредєлу і Остапчик пригнув на тих невігласів і тут почався замєс зі всіма підряд, «Рогатому» розбили голову.Третій , фінальний день нас чекав цікавий .Банда готує акцію хардкорову, «Федя» бере біту і думаю більше можна не писати.За третє місце ми виносем драний червоноград, і після нагородження має відбутися заплановане дійство. «Рогатий» підтягує свою місцеву банду – здорові хлопаки з різними підручним барахлом у вигляді палок. На протів нас стіна з 3 чи 4 команд , та нам пофік , спочатку ми жинем ту наволоч шо здала гру в їхній бас , невеликі замєси ,але всякі чини не дають змоги закінчити почату справу . І тут банда підтвердила вислів «один за всіх і  всі за одного» і ті дійства мені нагадували фільм «green street hooligans» в реальності.

«один за всіх і  всі за одного»

11 клас. Ми знов ганяєм на Україну в першій лізі. Знов складаються «дружні» відносини з суперниками моршин ,ніка , фекали. Пам’ятаю як нас благали шоб нічо не поламали в Добромилі на новому стаді коли грали з фекалами.Ну і не можу не згадати про два файних виїзди.Перший ,найдальший виїзд в Чернівці і тут пацанам захотілось перфоменс приготувати. Розвели Сивого шо тре ночувати в бані , бо свалу нема шоб рано попасти на «Школярик». Зранку перед відїздом спостерігається така картина -  парочка тверезих заносить в автобус команду , бо гравці трошки перебрали.По дорозі хтось відйшов трохи ,хтось не дуже , за 5 хв до гри запасні помагають « Цвяху» вдягнути щитки і гетри бо вже гра зара.І ше той день запам’ятався  рішаловом між тим пацаном-тренером едіком ,якому далеко за сорок і самим неврівноваженим серед неврівноважених «Фєдьою» .Звичайно останній виїзд , який припав на Станіслав. В поїздку послали Великого чілавєка - Польного, бо керівництво на чолі з тим підаром риф яком знало шо то буде Щось.Перед ігрою сказали шо судді будуть нас пресувати і за перемогу команда получить премію – гроші.Ми забили перші, потім «Циган» ламає якогось шниря , вилучення , підсумок 2-1 програли. Але то не зіпсувало наше святкування .Команда востаннє чистить місцеві продуктові магазини і починається празднік на берегу якоїсь річки. «Сивий» дзвоне до « Фєді» і каже «шо ми вже їдем» на шо а атвєтку получає « та їдьте куда хочете , мені похєр» .через пару годин « сінє гамно» нарісавалося біля автобуса , в басі всю дорогу команда двіжує як в востаннє бо так воно і було…

«не словом а ділом підтверджували свою Честь.»

Тренування і 16 школа.

Тренування для мене як і для більшості то було святе. Нема різниця яка пора рока яка погода , ми заважди ганяла бальона на полях . В Сивого  були оригінальні заняття- два кружочки, три ривочки, з ударами ( по свому і ріж кут) – невмируща вправа Канича, а в кінці пограєте ,як він завжди казав.

«хлопці грали файно, били в кут»

Пам’ятаю як в 8 класі утворився спец-клас в 16 школі.

Там зібрались хлопці ше ті розбишаки .Вони викидували парти з 3-ого поверху ,коли  в когось був дєньчик то уроки відмінялись до них в школі вчителі боялись зайти в клас.Памятаю вічно праблєми виникали зі світлом і тим наріко-сторожом,якого братва зі задоволенням гамселила. А то як «зброт» розбив всі параші , вазонки і вікна , або як затопили школу з 3 –ого по 1-ий поверх – відкрутивши пожежний кран, їм не було рівних. За їх здоровя  службу Божу вели в церкві св.Покрови, а після їх випускного в церкві ставили свічки.

« то не мої , мої такого не могли зробити»

Ваділа Валєра

То самий колоритний експонат СДЮШОРівської сімї – шофер.Той чудак заводив бас заді і скоро біг за кермо шоб він не заглох, він обганяв корови на трасі , в нього могла коробка передач випасти на ходу .Валєра дуже не любив дітей –«сучонками» нас обзивав .Катав він  на автобусі який вийшов з експлуатації ше напевно тоді коли мої батьки в садік ходили. В  басі половину крісел немає , а замість них стоять табуретки . Швидкість того «заліза» важко було визначити,  бо ніякі прибори не працювали, але обганяли ми лише стоячі автівки ,ну інколи ставався фурор, коли об’їжджали фіру.В тому автобусі шо тіки не відбувалося – бухання і куріння війшло в норму , а окрім того всякі літаючі гандони , і іскри , співи на всю глотку ,- вертепи такі відбувалися шо словами не передати.То були справжні львівські батяри; якби заспівали Брати Гадюкіни «…Нас завжди єднала свята батьярська воля…» .Напередодні  одного з тренувань було розбито лобовуху , а після цього кимось було спалено той «металобрухт».

«…Нас завжди єднала свята батьярська воля…»

Канич Святослав Михайлович.

В його роках не думаю шо знайдеться багато таких які б хотіли  займатися такою не легкою роботою але він вже не міг без неї ,він жив нею. Він нас дуже любив , поважавав, шанував , піклувався . переживав за наше здоровя, хоча ми як ті гадьониши далеко не завжди прислухались до його порад. Може якби  він не був вже так добрим ,і більше нас ганяв може ми б досягли кращих результатів .Якшо тільки згадати скіки він раз відмазував нас від того сраного керівництва , рішав трабли  в 16 школі і напастой казав « то не мої , мої такого не могли зробити» ,то він вже заслужив пам’ятник. Всі напевно пам’ятають його червоний Фераррі –москвич фіг зна якого роду випуску , а потім він піднявся і катав мене з «Фєдєю» на Королі. Ніколи не забуду ті моменти як ми їздили , а Сивий ше той ваділа - йому по-барабану двойна сплошна ,червоне . Так от спостерігається така картина  Сивий за рульом , я ззаді сижу , « Фєдя» спереду  напівдихає після бухання в чорних окулярах і в руках і баклажка 1.5л мінералки і тут свіряють дівчат на той пейзаж і лахають я тоді плакав.Або як « Фєдя» каже « Святослав Михайлович у Вас навіть  airbag є» Сивий «немає ,я познімав», я тупо в плач з того всього. Тоже він нас радував своїми фразами , каже «я  домовився зі Сорокою сьоні будем два по 45 грати ,шоб всі пограли» а ми сидимо 9 чоловік і не знаємо шо сказати.Під час ігор обзивав нас « Грачами майовими» і казав « Крітіна кусок» на нас . А то як він називав склад то взагалі казка , « в воротах – міша ( хоча в нас в команді ні одного Михайла не було) , в захисті ви двоє, Ромко в центрі , тасік вільного грає, улєжко вперді, доходило до того шо нас виходило забагато на поле. І на кінець невмируща фраза вітання з нами « Пріветствую лутчих із лутчих». Не знаю як для кого а мені приємно було  стільки років вчитися як футболу так і всього іншого у хорошої людини.

"Команда - життя моєї юності."

Я настільки пропитався тим Футболом і « Золоті часи» проведені зі своїми друзяками я завжди буду згадувати -, ті тренування в будь-яку погоду ,ті  ігри  з найбільш затятим ворогом , того найкращого Тренера,   ті курйозні ситуації , ті бійки і той колектив який був Командою - життя моєї юності.