Без пісень нема життя

Зорепадом летять роки

 У минуле, у віки.

 Шлях, що пройдено не пройдеш,

 Що минуло не вернеш.

 Тільки пісня нам зупинить час,

 Що так біжить від нас.

 Тільки пісня нам поверне знов

 Нашу юність і любов.

Шоста ранку пакую манелі і кажу своїм «Я сьогодні від вас від'їжджаю

                                                                       Боронити ріднесенький край,

                                                                           Може верну, а може загину, 

                                                                             Ти, родино, про мене згадай.», у відповідь мама питає  «чи я не забув взяти носовички?»,краще б запитала чи  палатку  , спальник взяв. Баба поблагословила, значить всьо буде добре. В дорозі , 7.12 , грає трек з мультика «оггі та кукарача», -«зай-за-зай, зай-за-зай…», то Олєжик з Новоєврейська на дроті, думаю зара  знов скаже «шо кицька родить і я не можу їхати», але ні « Довгий каже шо вже є на точці збору», атлічна, (того року він котят  топити буде в серпні на комісії з офк. Їду по дорозі і шось мені « Сумно, сумно, аж за край,» і згадую шо забув  альпенштоки до палатки, то однозначний провал Малого Тасі. Зустріч з байстрятами відмічається піснею «Я піду в далекі гори, на широкі полонини ,І попрошу вітру зворів, аби він не спав до днини.» А далі класика жанру, собака яка стає біля кожного стовпа і я ніяк не можу пережити  шо ніхто не взяв бадмінтон . У вагоні атмосфера така

                                                          «…старенький трамвай.

                                                           Повези мене туди, де природа сама,

                                                           Повези мене за місто, де асфальту нема.

                                                           Повези мене туди, де зелена трава,

                                                           Повези, повези... о-о, старенький трамвай.»

2-і години їзди і ми в Стрию, зразу в очі  впадають файні дівчата ну і

«В Стрийськім парку ми ся здибали з тобов.

Межи нами ся зашпортала любов.

А та любов як чорна шмата,

Шо на вітрі ся калата…»

40 хв їзди на дізілі і зустріч з Бугайом в Болехуйові під акомпанемент "ту-ту-ту-ту- ру-ру-мана-мана".

Потім по олдскулу я з Малахою гоп-стопом їдем в багажніку з ящиком бананів - рамантіка.

"У природи немає поганої погоди" - лиє дощ, вітер дує, холодно , -настрій падає на пару левелів,-"...Але їм вже не було дороги назад..." . Вдома у Кремезного  зразу питаю "чи є ше Марта?" бо дуже хотів з нею сфоткатися, каже " шо на різдзвяні свята пішла", ех  жаль симпатична свиня була!!!!

Брігада укомпліктовується повністю і рушає

"Йшли селом, йшли селом партизани,

  По землі українській, невільній землі.

   І у кожного тлумки були за плечами,

І у кожного смуток і біль на лиці."

Прийшли  гори і тут дрищі починають стогнати.Гора за горою , поляна за поляною , намотуєм кілометраж,і по троху бескиди відбирають у нас сили, бугай губиться в місцевості . Діти підземелля починають нити "Повіяв вітер степовий,
                                                 Трава ся похилила.
                                                 Впав в бою козак молодий

                                                 Він впав, як той сухий листок, |
                                                 Повік буде лежати."

З горем пополам наш Сусанін виводить нас до якогось озера, каже то вже не далеко, ше триста метрів і ми на запланованому Бугайом місці. Холод , голод  дає про себе знати - а я так ше ніколи не хтів їсти просто хліб. Коли я побачив місце бівуака то зрозумів шо то в прямому значенні прірва, але вже темніло і злива не вщухала .

                                                                          "Бо дорога назад - це неволя,
                                                                          А ховатися в лісі не будемо ми."

Далі всьо по сценарію, палатка , ватра , шашлик,сушка (спалені шкарпетки), потім мінімальна шиза

"Нам не зашкодить чарка вина - будьмо здорові,пиймо до дна,
Будьмо здорові,пиймо до дна, нам не зашкодить чарочка вина" (я виступаю по стрейеджу).

Тре відзначити шо акліматизація і стреси дають про себе чути - всіх пучить- то вам прірода!

10.30 бугай з дрищом йдуть на бік , я з довгим ше сушимось. Але ми тоже не стягуєм більше як півгодини і тут починається апогей першоого дня.

Всьо як стара книжка пише, ніяких каріматів , троха хвої під низ і 1 спальник для 2 -охмісної палатки на чотирьох - Уравєнь. Лежати можна тільки на боці, бо  банально інакше не вийде, хто посередині то тішиться бо то тепліше. Я з Олегом всю ніч не спимо, а два сурка дрихнуть.А фразу "якшо хоч перевернутися,  то вийде перевернись і зайди в палатку" мені на довго закарбувалася. Непамятаю коли я останній раз хотів так жити як в ту ніч, бо та скеля під якою ми були навіювала на мене страх.Думаю, ну як так, я ж не встиг навіть краплю зробити зі запланованого океану мрій.В голові одна пісня

" на світі прожив, наче спалах зорі на світанні,
Наче крапля роси, наче крик журавля - тільки мить.
Я не вірив ніяк, що й до мене прийде день останній,
І в жертовнім вогні моє серце на попіл згорить.

Я ж так щедро кохав, я так вірив у зорі і очі,
І душею своєю я вас, як умів, причащав.
Але видно Господь мені краще життя напророчив,
І до себе забрав, щоб у райськім саду я співав.


На могилі моїй посадіть молоду яворину,
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня."

 4.30 Назар зі своє фразою " пацани я йду відлию, а коса у дівчини райдуга". 
І так вже до ранку я сижу біля вогню і думаю шо тре свалювати з того місця, бо то  якшо не забрало в мене життя то вже і так багато здоровя вичерпало.

Близько 10-тої діти підземелля свалють з того місця ,а я тішуся як малий після срачки.

Знов ті паходи, але пацани вже скинули личинки і якось веселі пішли

"Хтось з них пісню завів, і вона пролунала
На всі гори Карпати, на весь рідний край,
Щоби знали усі - Україна повстала!
Ти лети, наша пісне, аж за небокрай!" 



Ближче до полудня починається словесна перепалка за вибір бівуаку 2, дрищі дискуютують,а я співаю

       "Словом мене не пораниш,
        Вірність свою збережу,
        Хоч ти мене покидаєш,
        Знай, що тебе я люблю."


Всі послухали мудрого Малого, і почали переходити річку , кремезний втопив свої шкари при переправі, -буває.Тепер ми "Біля річки за покосами,
                                                Біля тихої води
                                                На кораблику із осені
                                                Я пливу туди-сюди."

Далі ,знов найгірше - мутиться бівуак,  але настрій такий шо 

    "Золото Карпат, золото пісень,
Я несу до вас у святковий день.

Це тепло землі, цю любов Карпат,
Де серед краси - кожен друг і брат."

 Всьо йде на Ура , пацани з місцевою босотою футбол шпіляють,а  я мучу бульбу в мундирах. ближче до вечора,починаються пісні , пляски, і згадується шо то сьоні зелені свята ,і тут на їж

"Зелене листя, білі каштани,
Зелене листя, білі каштани...
Ой як то сумно, як вечір стане."

Атмосфера така шо ах і тут тре затянути

"Друзі мої, друзі мої,
Нам треба зустрічатися частіше!
Друзі мої, друзі мої,
Для мене ви на світі наймиліше.
Друзі мої, друзі мої,
Я з вами разом і сміюсь і плачу,
Друзі мої, друзі мої -
Моя надія і моя удача!"

 Байстрята покрутили  Малого Тасю , - больові, удушаючі , трохи слем , далі вуйки хай собі мастять голову а я  не стягую більше доби не спати і відправляюся у власну буду зі своїм спальником  спати

"Цей сон, цей сон
Мені щоночі сниться.
Крізь сон, крізь сон
Вона мені сміється.
Цей сон, цей сон
Мене не покидає.
Любов, о сон,
Вона мене кохає.

Зранку голота встає з думкою  "Нас кличе у мандри дорога,
                                                    Грає чарівна струна.                
                                                    В променях сонця ранкових
                                                    Ця пісня для тебе луна "

зі словами пісні " Там, де гори, полонини,
                           Де стрімкі потоки річок,
                           Де смерічок ген розмай,
                          Ллється пісня на просторі.
                          Сильна, вільна, наче море,
                          Про мій милий рідний край." ми одночасно зі смутком і задоволенням вертаємось додому.
"Я їду додому, до себе додому,
Де очі знайомі і завжди нові!
 Я їду додому, до себе додому...
 Які ж вони довгі, ті ночі і дні!"
Дорога додому як завжди швидка і не цікава.

Якби там не було памятайте ,що

"Зорепадом летать роки
У майбутнє і віки.
Серед радощів і біди
З нами пісня назавжди.
Тільки пісня поміж тисяч мрій
Поведе до майбуття.
Пісня - матір щастя і надій.
 Без пісень нема життя."