Кращі реабілітологи 2014-ого

Чи є на світі хлопчики або дівчатка, які на питання «Ким ти хочеш бути?» відповідають: «Реабілітологом»? Навряд   чи. Діти мріють стати вчителями, артистами, навіть фокусниками. І слава Богу, що багато малят поки що не знають, хто такі реабілітологи та як вони формуються. Головним у професії є звичайно клінічні практики, де гартуються справжні фахівці. Чудово закарбовуються перші кроки практиків.

Блок дихальної системи

Перші дні у клініках відчуваєш себе рятівником в білому халаті, але коли тебе пацієнти питають як пройти в кабінет лікаря, то ти зразу втрачаєш дар мови. Пам’ятаю як мене з бугайом послали купити спирт в аптеку а ми такі круті фахівці шо на питання фармацевта , вам який спирт не знали шо відповісти. Як ми з Надьою першу пацієнтку обстежували , думали як то їй сказати шо тре зняти одяг ! в дитини 6 років ремісія бронхіальної астми а ми в неї вислухали вологі хрипи., після того я тіки той фонендоскоп носив па пріколу.  В наді ше була дівчинка 3 рочки яка протягом заняття пару разів посилала маму. Я ту мамочку перший день вчив діафрагмальному диханню, а коли на 2-Й день прийшов татко, такий шо мені треба було відкривати другу половину дверей  аби його величність могла зайти в зал, після того я вирішив молоденьких мам не вчити вправам. Після бугайової методики , покращення ЖЕЛ на 2 літри в дітей, виникла тема Ізраїлю, де буде працювати команда випускників інфізу. Памятаю як Надя працює з підлітком з муковісцидозом, і коли його мама запитала шоб показати якісь вправи для постави і тут Надежду панісло, «шоб виправити правобічний сколіоз вам тре розслабити одні мязи і зміцнити інші»,  ото ми так починали надавали послуги. Ну а про наслідки як ми грали баскетбол в лікарні між заняттями, хай залишиться між нами.

Блок опорно-рухового апарату.

Тут зібралась бригада спочатку тіки лутших хлопців реабі-травматологів. Чого тіки коштувала каждий день їзди у винники, то машина поломиться, то бугай розчохляє бабульці як переходити дорогу , то машина чуть на повороті не перекинулась бо бугайй сів не з тої сторони. Перший день починається з того шо лікар каже там є така бабулька «квазімодо» після перелому шийки стегна тре з нею позайматися . заходить 5 пацанів в палату а бабуля каже «хлопчики зара мені тре вдягнути трусики» я так і не знаю як її звати в  історії пише надя, в палаті кличуть настя а лікар каже галя. Бабуля ше то сонечко, кожен день докладала шо та шо на проти храпить , та во-во  циганка, а та зліва взагалі не вміє говорити. То як вона робила дихальні вправи то оскар , я з кульком валявся на підлозі. Казала про нас шо «маладоє тела, другоє дело» Потім вона  розказувала мені «ти міня ізмініл» , бо я з нею більше не займався.

Одна поважна леді кг десь 150 казали « від Бога маєте дар ставити людей на ноги» а потім якось кулька назвала молдаваном, бо він ніби не так манжетку приліпив.

Полковник-пенсіонер, коли я йому казав шо ви вже старші і з тим пов’язана хвороба то він давав атвеєтку « не пзд, я маю коханку на 40 років молодшу».

Бугай знов був виділився , в нього ба булька колапсує ше навіть не сівши, а той корифей реабілітації взяв посадив її, каже «робіть кругові оберти з подовженим видихом», кароче чуть бабулю не втратили на очах.

Одна пенсіонерка після того як Хтось їй зробив амплітудні вправи , коли бачила нас, обходила іншим коридором!

Юрко пішов до молодої пацієнтки, 2 дні після ендопротезування кульшового, зігнув ногу, розігнув і вийшов! Каже «в неї хруссьнуло , я поклав, побілів і я і вона, всьо я більше до неї не піду! В неї суглоб дорожче коштує чим моя машина!».

Найпотужніший пацієнт то баба Люба, яка лежала в окремій палаті, одночасно на двох ліжках,! То розрив мазгів коли п’ятеро лутчих реаблітологів вертикалізовували бабу Любу. То вона дала паганяло Юрчику – жид, то вона просила Назарчику витерти її спинку, то  вона відмовлялась займатися якшо не було самого меншого дохтора  ( без Кубіка заняття не проводилось ). Зато  в неї був мошний прес , вона тими ногами так зігувала!. Раз до неї заходим в палату а біля неї на ліжку спить мужик- лежить на катетері, вона каже то внучок змучений прийшов ! а ше була така пацієнтка-лікар після ендопротезування з полімієлітом до якої боялись допускати практикантів, а я перші професійні гроші получив від неї!!! І в кулька була бабуля-аткривачка 30-ого року випуску, яка «їхала на мотоцику , машина мене затянула , коліно вискочило а я вставила і поїхала  далі» розказувала  шо їй не тре тої реабілітології.

Звичайно всі практики то квіточки після того коли приходиш на неврологію.

Я вже в перший день натупив , втикнув палатою і пішов обстежувати не того пацієнта, ті ж інсультники не гаварящі. Ше один після апоплексії , я йому всьо показував бо він має сенсорно-моторну афазію, тіпа не розуміє, а потім виявилося шо він української не розуміє, апять прікол! В загалі то відділення не цікаве , того не рухати бо там ТЕЛА, з того нічого небуде , ця також не виживе, ця у вегетативному стані. Нейрохірургія то тоже не ягодки, а  пухлини, дирки в голові . пацієнти можуть випити аналізи з баночки свого сусіда по палаті. Реанімація то ше ті ужастіки, коли чувак 30 днів в комі 2 критичному стані і ти починаєш ним рухати і думаєш головне шоб він не брикнув під час твого втручання. Коли ти йому крутиш руку то капельниця вилетить то чсс чи ат пропадає на тій грьобаній  техніці, починає шось пікати і тут думаєш коли то вже закінчеться. Або маряна Гр робить перкусію а в дядька вилітає трахеостома і тут находу треба вставляти трубки.

Головні цитати належать зірковому наставнику:

«Я шо тут просто вам то говорю, ви кожне слов маєте запам’ятати»

«Ахламони я поки шо  до вас як до людей звертаюся»

«О…ик, шо таке тонус мязів?.. о бл..ть починається»

  «О..ик якшо ти ше раз таке скажеш я тобі ту палицю засуну повністю»

«С…ов, шо ти ржеш зара я до тебе дойду, зара будеш горіти , скипидару треба»

«Він йде і пальцями за лінолімум зачіпається»

«ну ви десь запас карпати львів, не ви карпати турка»

«О..ва як ти мені ще раз таке зробиш я тобі голову відірву і засуну кудась, тіки ніс буде стирчати»

«кома 1 – то Святий Петро, а кома 2 – то патанатомія»

«давайте скоріше, бо там за дверима мене гроші чекають»

«тарас ти знаєш шо таке камасутра,  а я в твої роки 64 пози знав»

«я ше таких звьозд як г..ц не бачив, якби вона мені так говорила як ти , то я б їй кланявся , а не то як вона говорить пфркфктц»

«в тій лікарні є тіки дві людини які можуть відрізнити спастику від руху»

«О..ик я коли був молодий був такий самий патлатий як ти, тіки трохи мудріший»

«лягайте всі на підлогу , пішли раз..два,,, П..са ти яким спортом займалася?, ааа, ну ясно!»

«М..ка шо ти хочеш тому фірману пояснити з Перемишлянського району , скажи йому поки він небуде нормально жерти , він ходити не буде»

«Л.ий , то той шо на вступних іспитах 2 рази один і той самий білет витянув , ну клоун!»

«М.ка ти так говориш шо ти б міг  спокійно вести передачу оздоровлення з Наталею Земною»

«тарас ти порнографію дивившся.. вот падлец.. бачив коли знімають ззаду , вот так в твого пацієнта мають працювати сідничні мязи як шо він хоче ходити»

«Г..й , ти як йдеш в реанімацію бахни собі соточку шоб руки не тряслись»

«я минулого року місяць на пляжі в болгарії лежав,  в руці пиво і якби не вечірній прилив , то я б навіть в номер не ходив .і ніяких відлежин немав.»

« я тіки одну пацієнтку знаю як виконує то шо я скажу, правда пані Люсю»

« тарас сьоні йдете в реанімацію самі , запиши номер,  якшо шось то подзвониш 03»

« варги позакривайте коли я по телефону говорю»

«Маряна я тобі ставлю 5 бо в тебе мама працює в університеті»

Ну і звичайно як можна забути про винуватців з якими ми разом здобували науковий ступінь.

Треба починати з позитиву, все таки Бог нам посилає Щастя, то наш куратор навчального процесу, дякую тобі шо ми так легко здали філософію, цитологію і решту всяких не панятних предметів. Якби таку нагороду отримати з першого курсу , то пів групи мали червоні дипломи.

Далі тре сказати про напарника по Щастю  за місцем дислокації, то тіки він міг писати шпори з онкології на парті а ми завжди переходили в іншу аудиторію, то він знав на англійській 4 слова: епел, пен, тен, южілі, і як він її здав ,трохи з таможеним підходом, але зато він вдало йшов у велосипедному шльомі Олени Миколаївни на беркут (я ніколи не забуду як ти той шльом вдягав під час штурму, і то через тебе майдан не мав шо їсти), справжній правосєк нашої групи.

О тепер варто згадати про товариша правосєка іллічівця, то він казав «шо якшо ніхто не піде на англійську то вона поставить всім, а якшо хтось піде то всім решта дупа», чорт забирай мав рацію.

Ініціатор 95 % прогулів англійської, але чогось тоді його всі підтримували! Хлопче на захисті не можна казати шо остеоартроз то то саме шо гонартроз, а потім вибачатися  і казати шо остеоартроз це ураження кульшового!( буває) .  хай щастить в нелегкій роботі (чув шо скоро вчителям мають підняти зарплату).

Напарниця по парті ілліча , то з того варіанту шо нічо доброго не можу сказати бо рідко видів на парах, тіки тре зауважити шо менопауза призводить до ожиріння 2 ступіня жінок 40-50 років, і загалом вибирай іншу тему коли будеш писати дисертацію.

Тріада, - разом легше й дипломи здобувати, почнем з найнижчої а закінчем найстаршою. Ну вот нічо не можу сказати, курс пройшла без касяків! Найбільшою проблемою то була боротьба зі спастикою пацієнтів. Керівник групи , ой як то не легко змусити прикривати групу коли штаб бригади не йде на англійську , онкологію, цитологі, дефектологію. Про ту людину можна сказати як в тій рекламі 1+1 БУДЕ 3. Але все рівно я тобі ставлю 5 бо в тебе мама працює в університеті. Студентська мама, напарниця по практиці , фрази типу «я тут трохи пошукали етіологію ДЦП, і ви знаєте різні джерела по різному трактують». «Тарасік ти головне придумай вправи, а я всьо напишу»  «Романович, я от шукала про спинальників але шось ніде не можу знайти» (з нейрохірургії).

Вадим Борисович, наші шануванячка вашій персоні, група завжди крутила свиням хвости, коли ви їй приходили на допомогу! Ви змогли на питання діафрагмальної кили відповісти про між хребцеву грижу. А то фігня шо на іспиті заставила частини тіла на англійській називати.

Її діда звати Миколай ,то її наївність заставила обстежувати всіх пацієнтів для магістерської, то Соломія нашої групи, то тіки обраним попадається на ДЕКу пневмонія! «З наступного семестру ми ходим на кожну пару з англійської!».

КВНщик групи , основна фраза « поставти 60», Першу 4 получив на передостанньому іспиті! «Хто брав участь у вашому обстеженні? Ну я сам колишній спортсмен, це були футболісти, борці, баскетболісті, і декілька лижників». «шо ви так довго пишете той ДЕК, там така лігкатьня».

Дует зі солонки. Тоже можуть похизуватися дерево-шпорописанням. А то забудьте шо комусь попадаються на ДЕКу  питання по сколіозу.

А далі слово про двох Лесиків. Якби вони не мали смарфонів то їх би вигнали ше на першій здачі, до того ж тіки вони можуть писані шпори фоткати. Один встиг за навчальний рік побити всі рекорди ігор на андроїді, зато таких не завжди допускають здавати іспити, а другий  міг на вступних іспитах два рази витянути один і той самий білет та встиг стати професіоналом з тригерних точок.

І ше, один працює на масу а інший сушиться – братья по бодібілдингу.

Та-та..ха – невізуха, в  групі мають бути різні люди, то їй голова комісії радила йти в  косметологію, ну не всім треба працювати з людьми. А науковий керівник стверджував шо все таки вона себе реалізує як практик. Амінь.

Сама скромна одногрупниця , впевнений,  просто шакали групи не дали можливість всім відкритися, а вот перкусію в реанімації коли трахеостома вилітає, я не забуду!

Малий групи, його інфантильні переконання завжди додавали колективу шарму юності, його запропоновані методи реабілітації змушували навіть самих досвідчених гегемонів прислухатися до практикуючого професіонала.

Відповідальний спеціаліст, зам директора групи, представник стимуляторів яка один раз представляла нашу бурсу за бугром, проте може порівняти наукову базу , окрім того не всім дано писати наукові праці під керівництвом тиредактиля, «Н..д.. дзвони кажи шо нас не буде на онкології».

Народна вчителька , це увіковічений стереотип справжнього науковця , яка здатна працювати в різних галузях, при цьому вести активну дослідницьку роботу, весь час бути у пошуку новітніх шляхів покращення реабілітації.

Пацан ти почав пізно вчитися, Майстер Йода, треба хоть одну асану знати і нема такої асани човник! Кульок це не паганяло  це діагноз.

…………..можливо хтось з читачів насмілиться написати про автора………….

Реабілітолог — професія для дорослих людей, але йдеться не про вік, а про душевну зрілість. Цьому фахівцеві потрібно бути одночасно лікарем, вчителем, наставником, він повинен мати терпіння і унікальні духовні риси. Інколи йому доводиться ставати актором, а іноді просто чарівником і мрійником. Хай щастить кращим!

З метою збереження авторського життя та здоровя не використовувались імена та прізвище головних акторів!

Без пісень нема життя

Зорепадом летять роки

 У минуле, у віки.

 Шлях, що пройдено не пройдеш,

 Що минуло не вернеш.

 Тільки пісня нам зупинить час,

 Що так біжить від нас.

 Тільки пісня нам поверне знов

 Нашу юність і любов.

Шоста ранку пакую манелі і кажу своїм «Я сьогодні від вас від'їжджаю

                                                                       Боронити ріднесенький край,

                                                                           Може верну, а може загину, 

                                                                             Ти, родино, про мене згадай.», у відповідь мама питає  «чи я не забув взяти носовички?»,краще б запитала чи  палатку  , спальник взяв. Баба поблагословила, значить всьо буде добре. В дорозі , 7.12 , грає трек з мультика «оггі та кукарача», -«зай-за-зай, зай-за-зай…», то Олєжик з Новоєврейська на дроті, думаю зара  знов скаже «шо кицька родить і я не можу їхати», але ні « Довгий каже шо вже є на точці збору», атлічна, (того року він котят  топити буде в серпні на комісії з офк. Їду по дорозі і шось мені « Сумно, сумно, аж за край,» і згадую шо забув  альпенштоки до палатки, то однозначний провал Малого Тасі. Зустріч з байстрятами відмічається піснею «Я піду в далекі гори, на широкі полонини ,І попрошу вітру зворів, аби він не спав до днини.» А далі класика жанру, собака яка стає біля кожного стовпа і я ніяк не можу пережити  шо ніхто не взяв бадмінтон . У вагоні атмосфера така

                                                          «…старенький трамвай.

                                                           Повези мене туди, де природа сама,

                                                           Повези мене за місто, де асфальту нема.

                                                           Повези мене туди, де зелена трава,

                                                           Повези, повези... о-о, старенький трамвай.»

2-і години їзди і ми в Стрию, зразу в очі  впадають файні дівчата ну і

«В Стрийськім парку ми ся здибали з тобов.

Межи нами ся зашпортала любов.

А та любов як чорна шмата,

Шо на вітрі ся калата…»

40 хв їзди на дізілі і зустріч з Бугайом в Болехуйові під акомпанемент "ту-ту-ту-ту- ру-ру-мана-мана".

Потім по олдскулу я з Малахою гоп-стопом їдем в багажніку з ящиком бананів - рамантіка.

"У природи немає поганої погоди" - лиє дощ, вітер дує, холодно , -настрій падає на пару левелів,-"...Але їм вже не було дороги назад..." . Вдома у Кремезного  зразу питаю "чи є ше Марта?" бо дуже хотів з нею сфоткатися, каже " шо на різдзвяні свята пішла", ех  жаль симпатична свиня була!!!!

Брігада укомпліктовується повністю і рушає

"Йшли селом, йшли селом партизани,

  По землі українській, невільній землі.

   І у кожного тлумки були за плечами,

І у кожного смуток і біль на лиці."

Прийшли  гори і тут дрищі починають стогнати.Гора за горою , поляна за поляною , намотуєм кілометраж,і по троху бескиди відбирають у нас сили, бугай губиться в місцевості . Діти підземелля починають нити "Повіяв вітер степовий,
                                                 Трава ся похилила.
                                                 Впав в бою козак молодий

                                                 Він впав, як той сухий листок, |
                                                 Повік буде лежати."

З горем пополам наш Сусанін виводить нас до якогось озера, каже то вже не далеко, ше триста метрів і ми на запланованому Бугайом місці. Холод , голод  дає про себе знати - а я так ше ніколи не хтів їсти просто хліб. Коли я побачив місце бівуака то зрозумів шо то в прямому значенні прірва, але вже темніло і злива не вщухала .

                                                                          "Бо дорога назад - це неволя,
                                                                          А ховатися в лісі не будемо ми."

Далі всьо по сценарію, палатка , ватра , шашлик,сушка (спалені шкарпетки), потім мінімальна шиза

"Нам не зашкодить чарка вина - будьмо здорові,пиймо до дна,
Будьмо здорові,пиймо до дна, нам не зашкодить чарочка вина" (я виступаю по стрейеджу).

Тре відзначити шо акліматизація і стреси дають про себе чути - всіх пучить- то вам прірода!

10.30 бугай з дрищом йдуть на бік , я з довгим ше сушимось. Але ми тоже не стягуєм більше як півгодини і тут починається апогей першоого дня.

Всьо як стара книжка пише, ніяких каріматів , троха хвої під низ і 1 спальник для 2 -охмісної палатки на чотирьох - Уравєнь. Лежати можна тільки на боці, бо  банально інакше не вийде, хто посередині то тішиться бо то тепліше. Я з Олегом всю ніч не спимо, а два сурка дрихнуть.А фразу "якшо хоч перевернутися,  то вийде перевернись і зайди в палатку" мені на довго закарбувалася. Непамятаю коли я останній раз хотів так жити як в ту ніч, бо та скеля під якою ми були навіювала на мене страх.Думаю, ну як так, я ж не встиг навіть краплю зробити зі запланованого океану мрій.В голові одна пісня

" на світі прожив, наче спалах зорі на світанні,
Наче крапля роси, наче крик журавля - тільки мить.
Я не вірив ніяк, що й до мене прийде день останній,
І в жертовнім вогні моє серце на попіл згорить.

Я ж так щедро кохав, я так вірив у зорі і очі,
І душею своєю я вас, як умів, причащав.
Але видно Господь мені краще життя напророчив,
І до себе забрав, щоб у райськім саду я співав.


На могилі моїй посадіть молоду яворину,
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня."

 4.30 Назар зі своє фразою " пацани я йду відлию, а коса у дівчини райдуга". 
І так вже до ранку я сижу біля вогню і думаю шо тре свалювати з того місця, бо то  якшо не забрало в мене життя то вже і так багато здоровя вичерпало.

Близько 10-тої діти підземелля свалють з того місця ,а я тішуся як малий після срачки.

Знов ті паходи, але пацани вже скинули личинки і якось веселі пішли

"Хтось з них пісню завів, і вона пролунала
На всі гори Карпати, на весь рідний край,
Щоби знали усі - Україна повстала!
Ти лети, наша пісне, аж за небокрай!" 



Ближче до полудня починається словесна перепалка за вибір бівуаку 2, дрищі дискуютують,а я співаю

       "Словом мене не пораниш,
        Вірність свою збережу,
        Хоч ти мене покидаєш,
        Знай, що тебе я люблю."


Всі послухали мудрого Малого, і почали переходити річку , кремезний втопив свої шкари при переправі, -буває.Тепер ми "Біля річки за покосами,
                                                Біля тихої води
                                                На кораблику із осені
                                                Я пливу туди-сюди."

Далі ,знов найгірше - мутиться бівуак,  але настрій такий шо 

    "Золото Карпат, золото пісень,
Я несу до вас у святковий день.

Це тепло землі, цю любов Карпат,
Де серед краси - кожен друг і брат."

 Всьо йде на Ура , пацани з місцевою босотою футбол шпіляють,а  я мучу бульбу в мундирах. ближче до вечора,починаються пісні , пляски, і згадується шо то сьоні зелені свята ,і тут на їж

"Зелене листя, білі каштани,
Зелене листя, білі каштани...
Ой як то сумно, як вечір стане."

Атмосфера така шо ах і тут тре затянути

"Друзі мої, друзі мої,
Нам треба зустрічатися частіше!
Друзі мої, друзі мої,
Для мене ви на світі наймиліше.
Друзі мої, друзі мої,
Я з вами разом і сміюсь і плачу,
Друзі мої, друзі мої -
Моя надія і моя удача!"

 Байстрята покрутили  Малого Тасю , - больові, удушаючі , трохи слем , далі вуйки хай собі мастять голову а я  не стягую більше доби не спати і відправляюся у власну буду зі своїм спальником  спати

"Цей сон, цей сон
Мені щоночі сниться.
Крізь сон, крізь сон
Вона мені сміється.
Цей сон, цей сон
Мене не покидає.
Любов, о сон,
Вона мене кохає.

Зранку голота встає з думкою  "Нас кличе у мандри дорога,
                                                    Грає чарівна струна.                
                                                    В променях сонця ранкових
                                                    Ця пісня для тебе луна "

зі словами пісні " Там, де гори, полонини,
                           Де стрімкі потоки річок,
                           Де смерічок ген розмай,
                          Ллється пісня на просторі.
                          Сильна, вільна, наче море,
                          Про мій милий рідний край." ми одночасно зі смутком і задоволенням вертаємось додому.
"Я їду додому, до себе додому,
Де очі знайомі і завжди нові!
 Я їду додому, до себе додому...
 Які ж вони довгі, ті ночі і дні!"
Дорога додому як завжди швидка і не цікава.

Якби там не було памятайте ,що

"Зорепадом летать роки
У майбутнє і віки.
Серед радощів і біди
З нами пісня назавжди.
Тільки пісня поміж тисяч мрій
Поведе до майбуття.
Пісня - матір щастя і надій.
 Без пісень нема життя."

Команда молодости нашей , Команда без которой мне не жить .

Якось я проходив повз СДЮШОР-4 і побачив купу малих які ганяли м’яч ,мені якось і заздрісно стало через те шо я не зможу повернутися в минуле та водночас співчутливо , адже вони точно не пройдуть настільки яскравий футбольний шлях як я   і одразу в памяті  відобразилась власна футбольна історія

Вересень 2001

«м’яч круглий, поле рівне»

Після серйозного отруєння я йду до школи з довідкою-звільнення на півроку. На одному з уроків в 3-А клас входить чоловік похилого віку, і робить оголошення про набір хлопців у футбольну школу, ( в мене видно по генах передалося  не таке як у всіх ставлення до Футболу).У дома звичайно моє бажання займатися любимою грою зустрітили категоричним НІ. Але будь-які заборонини мене не зупинили. І ось Свєтіковий дєд нас веде на перше тренування . «Зозуля» довго не протянув, а в мене сформувався «стійкий імунітет» до заняття футболом. І так тренування за тренуванням я все більше заражався Футболом. Почали зявлятися перші футбольні друзі- Андрюха, Вова (Циркуль) ,які практично весь наш спільний футбольний шлях пройшли –від початку до кінця. Звичайно на тренування приходило багато хлопців -, я напевно більшість пацанів 1992 року народження зі Львова знав.  Разом зі мною займалися  хороші друзі- Рома Мудрий ,Олег Федорів (Рижий), Андрій Вишнянчин, Тарас Стех,Роман Микусь ,Вова Мартинюк,Андрій Сухий , Юра Брук ,який зара молоді репчину читає, проте з тих чи інших причин вони перестали тренуватись на СДЮШОРі , а на їх місце приходили інші.

Протягом декількох років в мій денний раціон входило футбольне тренування без якого я не міг бути як риба без води і моя дитяча голова задимлена футбольними думками зводила сенс життя до Одного.Окрім спортивних костюмів я міг носити футбольні костюми.Згадується і  одна неативна ситуація пов’язана з «Вікторією» ( для тих хто в тємі), але були ті хто залишився вірним СДЮШОРу .

До 8-ого класу  ми набиралися досвіду і тут більш менш сформувався колектив з яким ми пройшли незабутні 4 роки. В команду прийшли в той чи інший час- «Скучі» Андрій  , «Цвях» Олег, «Пасха» Тарас ,»Кіналь»  Андрій , «Дроня» Тарас ,який не стянув Кікотя і поповнив ряди нашої команди, «Афі» Роман, « Щур» Тарас , «Рогатий» Остап ,Просто Ромко ,які перейшли від Бунза, з «Руху» перейшли «Томаш» Роман, «Пудєль» Роман, і « Цистерна ,Мазепа , або просто мишолов» Назар, « Федя» Олег, «Костя Дзю», нападаючий Улєжко , як казав «Сивий»,і ше був Стьопа Тимків, ледь про нього не забув , бо то був самий толерантний пацан в тому зброді .Такий вот був саставчік: 

                                                                         Команди молодости нашей

                                                                         Команди без которой мне не жить.

« Пріветствую лутчих із лутчих»

З 8-го класу ми починаєм ганяти виїзда з Шалом (Ксьонз).Результат - ганебний , найгірший серед усіх можливих, частковим виправданням може бути пізнє формування «брігади».Я відкатав парочку виїздів ,(через певний збіг обставин) найцікавішим для мене був Київ, гра з Облонню.Напевно найбільш яскравими були моменти в готелі «Ялинка» і події в автобусі.Рік закінчився вилітом школи з вишки,  шквалом критики і лише другим місцем ми задовольнилися на область .

9 клас згадується уже з кращого боку.Ми почали ганяти першу лігу , то канешно не вишка, а треба юзати по різних малих містечках Західної України. Той рік ми вже виносили команду за командою і лише пару очок забракло шоб поїхати на омріяну фінальну пульку. За словами очевидців якби наш гравець забив пенальку якомусь там польовому гравцю у Рівному то б звершилась наша мрія, всяке буває «м’яч круглий, поле рівне». Але той рік все одно можна охрести як найвдаліший в історії нашого колективу, і сказати «хлопці грали файно, били в кут».

На підсумку двох років сформувався міцний колектив загартований спортивними результатами та бійцівськими якостями .Набравшись досвіду як футбольного так і навколо футбольного, ми виросли як в прямому так і переносному значенні.На наступні два роки припали найкращі миттєвості нашого спільного футбольного життя.

10 клас . Каліктів починає юзати на область, і шо не каже але в усій області найбільше не люблять Львівських.  І тут починає проявлятися накопичена роками справжня дружба та агресія в бік противника. Першим таким взривом був махач з «обласною», було там пару виродків. Не можу не згадати про «танці» в зоовєті  з Кікотьом, нас тоді на парядок менше було але тоді пацани «не словом а ділом підтверджували свою Честь.» Тепер вже в кожному куточку області знали хто такі СДЮШОР-4 (1992) – «Ми - хлопці з Бандерштадту», практично на кожному виїзді виникали конфлікти з місцевими аборигенами.Хоча то не той кайф виїздів, але все одно ми получали задоволення. Цікаво як то в чужому місті бути і нічо в магазині не вкрасти .Більшість з нас не знала як інакше можна прожити день виїзду.Заходить в магазин чоловік так під 40,разом з малими , і починається масовка і виноска продукту (цукерки , булочки морозиво, води…)Одного виїзду вже не пам’ятаю точно де ми були, згадується як «Ромка» зловили з пачкою морожених пельменів на руках ( так вийшло шо попався самий адекватний в тій справі мужик, а до того ж кому потрібні були морожені пельмені- загадка).Продавшиця одразу починає кудась дзвонити, братва дає задню, пам’ятаю коли ми вже сиділи в автобусі підїхав джип і вийшло два місцевих гамадрила. У Камянці-Бузькій нас тоже попали, тільки тоді продавець закрила двері, а ми їй віддали наколядований товар і снялись з місця ЧП. Класний получився виїзд в Старий Самбір ,коли з нами сам Савка їхав,тоді каліктів співав пісні такого роду  

                                           Там, під Львівським замком старий дуб стояв.

                                           Там, під Львівським замком старий дуб стояв,

                                           А під тим дубочком Савка  ..уй сосав

І з того виїзду паходу зявилась желейна фраза «Пудєля»   «Бодддддддяяяяяяяяя». Після того виїзду нам казали шо ми будем пішки ходити на ігри та в принципі нам після  кожної дороги додому такі фігню городили.

«Ми - хлопці з Бандерштадту»

Закарбувався мені в памяті і турнір в Муровоному, там де через «Щура» як завжди почався двіж зі славнозвісною «Нікою», братва під час гри намагалася надавати стусанів тому кучерявому підару едіку  з Франківська. Тоді я ше вирішальну пенальку не забив , тоді здавалось шо земля під ногами горить…Підсумком того року був фінал області , де ми знов не взяли вершину, задовольнились бронзою.Пулька проходила в Новому Роздолі , на Батьківщині «Рогатого».Всі пам’ятають як аснова не їздила у Львів ,а лишалась там , кароче гулянки , пиятики, спання в палатках, так ми продвігали гру тим бобрам з мостиська.На другий день братва не витримала того бєспредєлу і Остапчик пригнув на тих невігласів і тут почався замєс зі всіма підряд, «Рогатому» розбили голову.Третій , фінальний день нас чекав цікавий .Банда готує акцію хардкорову, «Федя» бере біту і думаю більше можна не писати.За третє місце ми виносем драний червоноград, і після нагородження має відбутися заплановане дійство. «Рогатий» підтягує свою місцеву банду – здорові хлопаки з різними підручним барахлом у вигляді палок. На протів нас стіна з 3 чи 4 команд , та нам пофік , спочатку ми жинем ту наволоч шо здала гру в їхній бас , невеликі замєси ,але всякі чини не дають змоги закінчити почату справу . І тут банда підтвердила вислів «один за всіх і  всі за одного» і ті дійства мені нагадували фільм «green street hooligans» в реальності.

«один за всіх і  всі за одного»

11 клас. Ми знов ганяєм на Україну в першій лізі. Знов складаються «дружні» відносини з суперниками моршин ,ніка , фекали. Пам’ятаю як нас благали шоб нічо не поламали в Добромилі на новому стаді коли грали з фекалами.Ну і не можу не згадати про два файних виїзди.Перший ,найдальший виїзд в Чернівці і тут пацанам захотілось перфоменс приготувати. Розвели Сивого шо тре ночувати в бані , бо свалу нема шоб рано попасти на «Школярик». Зранку перед відїздом спостерігається така картина -  парочка тверезих заносить в автобус команду , бо гравці трошки перебрали.По дорозі хтось відйшов трохи ,хтось не дуже , за 5 хв до гри запасні помагають « Цвяху» вдягнути щитки і гетри бо вже гра зара.І ше той день запам’ятався  рішаловом між тим пацаном-тренером едіком ,якому далеко за сорок і самим неврівноваженим серед неврівноважених «Фєдьою» .Звичайно останній виїзд , який припав на Станіслав. В поїздку послали Великого чілавєка - Польного, бо керівництво на чолі з тим підаром риф яком знало шо то буде Щось.Перед ігрою сказали шо судді будуть нас пресувати і за перемогу команда получить премію – гроші.Ми забили перші, потім «Циган» ламає якогось шниря , вилучення , підсумок 2-1 програли. Але то не зіпсувало наше святкування .Команда востаннє чистить місцеві продуктові магазини і починається празднік на берегу якоїсь річки. «Сивий» дзвоне до « Фєді» і каже «шо ми вже їдем» на шо а атвєтку получає « та їдьте куда хочете , мені похєр» .через пару годин « сінє гамно» нарісавалося біля автобуса , в басі всю дорогу команда двіжує як в востаннє бо так воно і було…

«не словом а ділом підтверджували свою Честь.»

Тренування і 16 школа.

Тренування для мене як і для більшості то було святе. Нема різниця яка пора рока яка погода , ми заважди ганяла бальона на полях . В Сивого  були оригінальні заняття- два кружочки, три ривочки, з ударами ( по свому і ріж кут) – невмируща вправа Канича, а в кінці пограєте ,як він завжди казав.

«хлопці грали файно, били в кут»

Пам’ятаю як в 8 класі утворився спец-клас в 16 школі.

Там зібрались хлопці ше ті розбишаки .Вони викидували парти з 3-ого поверху ,коли  в когось був дєньчик то уроки відмінялись до них в школі вчителі боялись зайти в клас.Памятаю вічно праблєми виникали зі світлом і тим наріко-сторожом,якого братва зі задоволенням гамселила. А то як «зброт» розбив всі параші , вазонки і вікна , або як затопили школу з 3 –ого по 1-ий поверх – відкрутивши пожежний кран, їм не було рівних. За їх здоровя  службу Божу вели в церкві св.Покрови, а після їх випускного в церкві ставили свічки.

« то не мої , мої такого не могли зробити»

Ваділа Валєра

То самий колоритний експонат СДЮШОРівської сімї – шофер.Той чудак заводив бас заді і скоро біг за кермо шоб він не заглох, він обганяв корови на трасі , в нього могла коробка передач випасти на ходу .Валєра дуже не любив дітей –«сучонками» нас обзивав .Катав він  на автобусі який вийшов з експлуатації ше напевно тоді коли мої батьки в садік ходили. В  басі половину крісел немає , а замість них стоять табуретки . Швидкість того «заліза» важко було визначити,  бо ніякі прибори не працювали, але обганяли ми лише стоячі автівки ,ну інколи ставався фурор, коли об’їжджали фіру.В тому автобусі шо тіки не відбувалося – бухання і куріння війшло в норму , а окрім того всякі літаючі гандони , і іскри , співи на всю глотку ,- вертепи такі відбувалися шо словами не передати.То були справжні львівські батяри; якби заспівали Брати Гадюкіни «…Нас завжди єднала свята батьярська воля…» .Напередодні  одного з тренувань було розбито лобовуху , а після цього кимось було спалено той «металобрухт».

«…Нас завжди єднала свята батьярська воля…»

Канич Святослав Михайлович.

В його роках не думаю шо знайдеться багато таких які б хотіли  займатися такою не легкою роботою але він вже не міг без неї ,він жив нею. Він нас дуже любив , поважавав, шанував , піклувався . переживав за наше здоровя, хоча ми як ті гадьониши далеко не завжди прислухались до його порад. Може якби  він не був вже так добрим ,і більше нас ганяв може ми б досягли кращих результатів .Якшо тільки згадати скіки він раз відмазував нас від того сраного керівництва , рішав трабли  в 16 школі і напастой казав « то не мої , мої такого не могли зробити» ,то він вже заслужив пам’ятник. Всі напевно пам’ятають його червоний Фераррі –москвич фіг зна якого роду випуску , а потім він піднявся і катав мене з «Фєдєю» на Королі. Ніколи не забуду ті моменти як ми їздили , а Сивий ше той ваділа - йому по-барабану двойна сплошна ,червоне . Так от спостерігається така картина  Сивий за рульом , я ззаді сижу , « Фєдя» спереду  напівдихає після бухання в чорних окулярах і в руках і баклажка 1.5л мінералки і тут свіряють дівчат на той пейзаж і лахають я тоді плакав.Або як « Фєдя» каже « Святослав Михайлович у Вас навіть  airbag є» Сивий «немає ,я познімав», я тупо в плач з того всього. Тоже він нас радував своїми фразами , каже «я  домовився зі Сорокою сьоні будем два по 45 грати ,шоб всі пограли» а ми сидимо 9 чоловік і не знаємо шо сказати.Під час ігор обзивав нас « Грачами майовими» і казав « Крітіна кусок» на нас . А то як він називав склад то взагалі казка , « в воротах – міша ( хоча в нас в команді ні одного Михайла не було) , в захисті ви двоє, Ромко в центрі , тасік вільного грає, улєжко вперді, доходило до того шо нас виходило забагато на поле. І на кінець невмируща фраза вітання з нами « Пріветствую лутчих із лутчих». Не знаю як для кого а мені приємно було  стільки років вчитися як футболу так і всього іншого у хорошої людини.

"Команда - життя моєї юності."

Я настільки пропитався тим Футболом і « Золоті часи» проведені зі своїми друзяками я завжди буду згадувати -, ті тренування в будь-яку погоду ,ті  ігри  з найбільш затятим ворогом , того найкращого Тренера,   ті курйозні ситуації , ті бійки і той колектив який був Командою - життя моєї юності.

Правальна поїздка , яку ми ше довго будемо згадувати з усмішкою на обличчі.

Перша правальна фігня сталася ше на початку листопада, коли я підписався їхати на Букавєль. Протягом місяця я ходив сам не свій -  заражаючись  невимушеними думками, які заставляли мене мислити про Щось і про Когось ?!!!  .

На руках абонементи на лижі і я розумію шо тепер я поїду точно.

Середина грудня , сили мене покидають , рівень ненависті зростає , і я успішно здаю останні заліки і екзамени та з чистою совісті можу відправлятися в подорож.

Починається приготування , і ми вже зі штовхуємся з проблемами повязними зі засобом нашого  транспортування – головною білю Лужного -, то фари згоріли , то акумулятор палітєл, ладно не буду більше сипати соль на рану ,бо Юзик чуть Інфаркт не получає ,коли його тачіла не  пхне.

День Виїзду.

Відбуваються закупи , за згодою колективу купляються : макарони італійські , тішо варяться 5 хв., ковбаса Дрогобицька, сир Королівський ,  діти собі беруть за словами Кулька «Гей напитки», і решта то було вкусняшки у вигляді дорого печеня , цукерків і мандарин. Кароче, якось протянем.

Близько 24-ої години біла шістьорка зупиняється біля мого дому,  запаковую лахмани і лижі, ну всьо з Богом в дорогу!!!

І тут починається весь ЖИР. Я з «Цилафаном» приземляюсь на задніх сидіннях .Включаєтться  музика  з Музикиного плейлиста ( то не тавтологія), Кульок падає в депресію , за його словами музика - слюнява, всю дорогу ми шукали Боба Марлі , так і не знайшли – правал.

Виїжджаємо на трасу , мене з «Поліетеленом» починає пробивати на сміх зовсім не детский, ми тупо не адекватно починаємо реагувати на не зрозумілі жарти , і на кінець фраза «Пратрі стікло» ( зміст якої відомо тіки нам двом) і тут нас просто розриває від сміху. В Той час  шофер входить в екстаз від того туману який просто вбиває нас своєю насиченістю, таке враження шо ми по хмаринках пливли . Після того як біля Бібрки ,звідки родом «наша чарівна одногрупниця» , праве колесо моцно влетіло в дорожню вмятитину - в Лужного  «дорожня лихоманка» перейшла в хронічну форму ,аж до кінця приїзду. Декілька  раз Юрко вирішив нас повеселити виключаючи фари на трасі , то було оригінально.Згадується як я гордо десь в годинці 2-ій ночі відливав практично в центрі  Станіслава. Погодні умови створють багато перешкод, декілька раз ми мальоха зблудили, якби наші батьки бачили в яку ми ситуацію потрапили, то точно  б не пустил нас більше нікуда.

Український Куршавель день 1 .

Починається дорога сирпантинного типу і ось через декілька хвилин зявляються буковелівські гори.Шоста ранку  ми припаркувались , Юрко , той шо окрім того шо має апетит – дай Бог кожному , шей сон не менше хороший має, і ми троє на протязі двох годин чемно дивилися як наш водій віддихав після дороги. 8.00 канапка і горнятко чаю та всі з нетерпінням рванули  на підйомник, як каже поважний «ЙОцца» пішли відкатувати , але я все таки схиляюсь до думки шо хлопці принаймі ходять кататись , а не катати. Перший спуск з маленьким тремтінням колін я прохожу успішно, у Пані Ірини трапляється халепа - її починають натерати башмаки ( правал), і тут їй одразу на допомогу приходить «Три мушкітьори» які їй намагаються всім можливим допомогти. 2-ий спуск , гірка більш крутіша , але я  все з кожною секундою набираюся впененості.

Мої товариші – Юзики майстерно проходять круті віражі один шо правда «йоцає» на лижах ,а інший на власному борді з дуже крутим американським кріпленням. Шановна Дама з острахом спускається з гір , як сказав Юрік  « в неї в крові немає адреналіну». «Бордист» мене питає « ти чо палок не маєш, без  них тяжко, ?» атвєтка « всі експерти їздять без палок» шо  правда такі як я катаються не тіки на лижах , я вмію і на дупці, на животику і на спинці , ну шо сказати – Майстер широкого профіля, гальмувати вмію по різному - за рахунок рук та інших частин тіла.Після таких видів зупинки я прілічно покоцав собі долоні (правал)   Ближче до обіду  Місіс Рижик зробили найбільший правал з правалів, шо пов'язаний з абонементами , і тут як тут мушкітьори знов стали в пригоді, більш менш розрулили ситуацію. Все таки того дня я спустився з чорної гірки всіма можливими шляхами зато отримав круте паганяло від Кулікоса – «Ракета» .Вже в кінці одного зі спусків уникаючи зіткнення з дитям ,я ,як ретракт переїхався по якомось пожилому  лижнику.

Ближче до вечора голодні, невиспані ,змучені ми розуміємо шо нам  нафік не потрібне то вечірнє катання .І ось проявляється студенський хист , і нам вдається спіхнути за нормальну ціну тікети (тішемся). Півгодини їзди і ми в готелі «Файний» хоча не так багато в нього файного шоб так його називати.Бажання готувати хавчік у нас нема ,якась відбивна , кусок хліба і всьо…Юрко , який сміючись видає чудернацькі звуки займає хороше ліжко , інше ліжко дістається Дамі , «Закарпатець» групірується на дивані , який по ширині нармалєн ,а вот по довжині Правал ,- гомілки звисають .Мене закинуло на розкладне крісло яке в кузькіну мать було не правильно складено і якась дошка мене зважди глодала в районі попереку (правал). 8.15 квартет синхронно поринає в нічні царства.

Український Куршавель день 2.

6.30 якась не зрозуміла музика грає , зі словами «ше 15 хв» через півгодини ми встаємо , «Лижний» робить канапе шоб поснідати , я з Кульком варю чай в банюку, і тут знов стався правал, забули цукор дати. Потім  я по  биріку мучу канапки і ми знов вирушаємо у гори. Зауважу ,шо Панночку ми не обтяжували будь-якими обов’язками .Приїзд в гори ми відзначили розбиттям мого термоса (правал). Зі свіжими силами ми знов почали маневрувати схилами , перші спуски йдуть на УРА , ми юзаєм нові траси, погода як то кажуть шепче , сонце яскраво світить ,морозець щіпає за щічки.

На одному з чергових спусків Кудрява , як передають в новинах не справилася з керуванням і потрапила в ДТП, це ми не будемо відносити до провалів, це просто нещасний збіг обставин. Якось мене Лужний загіпнозивував поїхати з ним чорною трасою, вот балван, нафіга я рішився , гора така шо  стоїш на лижах і п’ятою точкою доторкаєшся до землі, захотілось блін екстрріму.

Першу частину траси я якось проїхав , а решту маршруту я навіть не знаю як то описати, після побаченого Юрец казав шо він думав помре чи то зі сміху чи то зі страху від моєї їзди.

Вечірнє катання ми знов продаєм , я поглибше в останнє на цей раз вдихаю буковелівське магічне повітря , сідаю в наше авто і ми повертаємся в готель.Два дні без нормального харчування –це правал однозначно, тре варити ті макарони і сердельки, а баняк один,зате ше був електрочайник.Схема така - варим макарони в баняку ,за той час вода кип’ятися в  чайнику , воду з макарон зливаєм , скоро заливаєм кипятком з чайника в баняк і варим сардельки, хоть шось вроді не провально получилось , та де там , половина макаронів лишилась , цілу пачку ми не здужали – правал.Їсти нема шо і тут Ірина Володимирівна витягує сало І канапки з майонезом двохденної давності (dangerous) , Цилафан їх починає їсти , а я пророкую йому світле і незабутнє майбутнє, кажу «тобі прийдеться ше на два дні парашу бронювату», але на щастя то всьо не справдилось.Потім почали рубатися в карти і доміни.Три рази пропадало світло на хв так 10 , і ось знов провал ,- Представниця прекрасної статі перевертає банку з огірками , пляма на коврі- дабелпровал. То як я через вікно скликав всіх місцевих собак я не буду розказувати, нашо воно Вам.

 І в цей вечір ми з Кульком мусили реалізувати «План Барбароссу»,який нам не вдався минулої ночі .Лижний засинає і тут починається стратегічно важлива операція по захопленню печеня та його знищенню, завдання виконано успішно!!! Мені здається шо я вже так дістав Цилафана , бо він береться мені стилити льошку, - правал. Вирішив віддихати….

День відїзду.

Десь по сьомі я пробуджуюсь і знов до мене чіпляються незрозумілі думки, через вікно я слідкую як мікроавтобуси , неоплани і просто автівки напаковані лижами летять на Буку.І трохи зі заздрістю  слідкую за цим всім але розумію шо сьоні я вже не буду кайфувати на схилах.Близько десятої всі піднімаються і починається інтенсивний збір , але Юрко все ще топче якісь цукерки. Прогрівши Лужного Ласточку ми поїхали , тільки тепер до Буки ми були спиною і все дальше від нас ставали гори. І знов я  ше раз переконуюсь що найгірше в подорожі – це дорога назад.Юрко той ,шо за баранкою, чортихає водіїв-чайників . Правал получився в Івано-Франківську ,коли один Юрко іншому Юркові почав за допомогою свого пейджера  пояснювати як їхати , кароче приїхали в тупік в центрі  міста і провтикали парочку поворотів.Не можу не згадати про культуру водіння нашого шофера, який три рази пересікав  двойну сполошну , два рази поїхав на червоне світло, шість разів не зупинився на пішохідному переході , надцять раз лайливо висловлювався в сторону водіїв-сусідів , і одній панночці на пішохідному переході кричав « давай вали йоцааа!!», і разок ше поїхав у зворотньому напрямку- правал.А ше Юрко дуже грозився шо всім покаже відео як я падав на лижах , а я казав шо розкажу як він два рази впав з підйомника – правал адназначно. Також він нас всіх парафінив  за то шо ми гримали дверима , не витирали ноги , і не клали на місце пас безпеки- правал. На зворортньому шляху аналізуючи подорож, дійшов висновку – наскільки б не була провальна поїзда ,я все одно хочу ще раз туди поїхати ПОЙОЦАТИ!!!!

,