В той час коли весь бомонд куражется на псевдоелітних курортах України святкує свій надцятий день народження одна з найсильніших людей планети - Пан Малашкін. На дану дефіляду були запрошені гості з Львова та області, до цієї когорти належав і я.
Середа
Зрання поїхав по гриби , наївся малини ,назбирав трав на чай.Вечерком домовився з батьком поїхати на риболовлю завтра. 21.00 дзвінок від Тараса , каже " їдеш до мене завтра на дєньчик?" - "курва мать от зара візьму всьо кину і до тебе поїду" , 5 хв потому , дзвоню , кажу " до біса то всьо я буду". До 22.30 ми за допомогою телефона вирішували питання транспорту - вердикт : на 9 .00 на приміському.
Четвер
8.00 заприсовуюсь в маршрутку , на звязку Перемишлянський колгоспник - Назар, каже " тільки ми двоє їдем " - " дідька їм лисого , хай баляндраси далі правлять (фігньою займаються)". Олежик з Янтарного той шо Макарчик знайшов купу відомовок , він би ше сказав шо в нього кітка родить.
Через 5 хв їде наша електричка а я ше плентаюсь в тій маршруці.Зустрічаюсь з Назіком. Біжимо до кас де оголошують про відправлення нашої собаки , купляєм тікети .Методом перестуваня долаєм фейс контроль, які в спину нам кричать шо ми не на ту платформу біжимо. Захекані ,запригуєм в паравоз.Рушили , па-па Лемберг. У вагоні трохи теревені вели на кшталт " вона переспала вже має роботу машину і нашо їй той інфіз ", у відповідь почув " ну я не даю дупля хто таку хочу".Потім ми сперечались коли в Малашки дєньчик сьоні чи завтра ,на допомогу прийшов контакт - завтра. Згодом я продемонстрував свої знання рідного краю . Назар каже " ми маєм десь через Миколаїв їхати " я відповідаю " нє,нє ми його обїжджаєм " черех 2 хв зупинка "Миколаїв", знов питає "скільки ше до Стрия ?" я стверджую " ше десь годину добру їхати" через пару хвилин зупинка " Стрий".Білети в нас були лише до Стрия , а як виявилось пізніше нам тре в Моршин, з добрий десяток кілометрів ми проїхали білиим пухнастими зайчиками. Та цьоця-кондуктор нагадувала мені невдалу стюардесу яка на нас так втикала але не попалила.Спригуєм з собаки, на звязку Лемко ,який пояснює нам, куда йти і каже "ви йдіть я вас знайду ". Ми трохи протьопали і сіли на бардюр в тіньочку біля центру зайнятості. До нас приклеїлась трійка невідомих ( два лупиздрика і досить симпатична дівчина ),які окрім електрчки з нами ше їхали в двох маршрутках.20 хв чекання і тут із-за рогу будинка рисується силует кремезної статури чоловіка - Халк. Цьомки-бомки ,вітання і знов починаєм рухатись в напрямку Малашкіної Батьківщини в стилі маршрутка- пішки -морозиво- автобус- пішки. Ну нарешті "через поле через гай ми попали до Малашки в рай".Ближче до обіду заїжджаєм в рідне село Тараса - Поляниця.Одразу нас починають приймати як дорогих гостей з Америки, накривши фешенебельні поляну.За тим ми пішли на водні процедури або купання на голяса:
На ріці до нас пришкандибала трійка виродків які глаголили по москальськи.Ми одразу хотіли зробити нещасний випадок , пускаючи камінці в сторону стерв, робивши жабки, але не хтіли собі псувати настрій перед паті.Під вечір зібравши всі манелі ми рушили в гори ,підйом був дуже важкий ,справжнє випробовування , кут підйому солідний, спека, і важке барахло.
Пятниця
близько 9.00 нас всіх розубудила спрага, але якийсь курвий син збаламутив воду в джерелі, а шашлик палив нєпадетски.Тих пару годин без води дали мені зрозуміти, шо без води життя нема і коли у підніжжя гори побачив воду то виглядало воно так
Згодом нас чекало ше тепле молоко з пляцками і двогодинний міцний сон.
Віддихнувши, ми потьопали на скелі Довбуша - родзинку даного регіону.Річками,лісами ,хащами, болотами ми йшли до омріяного місця. По дорозі дає про себе знати свіже молоко і зміна клімату , - курча пучить. Малашкін дав пораду брати листя папороті ну та впринципі вибору і не було окрім ожини.Зробив діло гуляй сміло ,палігчало, якось навіть скорше пішов. Перед скелями поки ми пили воду по гуцульськи
Ось уже перша скеля
Далі нас чекала щілина шириною 24см яку на треба було подолати , Назар дає задню каже " я боюсь замкнутого простору" , мені тоже якось стало не по собі.Пролізли.
Наступних півтори години принесли нам купу позитивних емоцій від побаченого , словами це не перадати.Тре сказати,від страху я напевно скинув не один кілограм, але то того вартує.
А на цій фотографії відшукайте морду сплячого лева
ЇЗда верхи , і майже здійснена мрія стати жокеєм , хоча я більше нагадував якогось галімого кавбоя.
По дорозі додому я знайшов парочку справжніх карпатських грибів на підливку.
Потім ми потребували освіжетись і тут на тобі ДУШ
та ДЖАКУЗІ
В той час НАз шось трохи сумував чи то молоко про себе давало знати чи то додому хотів?
Близько 21.00 як співається в пісні " Тріє браття з Прикарпаття " в пошуках місця для ночівлі .
Поставили мою буду (намет) на березі ріки. Полягали на зелений килимок і милуємся природою: річка шумить, ватра тріскоче , із-за лісу сходить повний місяць, десь вдалені блискає. І тут почались приколи від Назіка. Спочатку на шляху до бівуаку нам на зустрічі трапилась купка корів , одна з яких зробила чудо, вона наклала на нашого Героя, то шось з роду фантастики, на ріці фокуси продовжились , наш циркач пішов митись і зробив плантограму босою стопою
я тупо плачу з того всього.Потім він ше пару раз сів на штирі та зачепився за мотузку від намету , то був не його день. Зі сходом першої зірки Тріє браття почали заводити Українські народні пісні, партизанські .. ось парочка
Спить ставок., Одна калина., Йшли селом партизани .,Там на горі, на Маківці., За Україну.,
Ой на горі два дубки., Зелене листя, Білі каштани.,Повіяв вітер степовий......
На превеликий жаль в дитинстві медвідь добре потоптався на наших вухах, але нас то не зупиняло бо пісня виринали десь з середини нас.Деякі пісні ми так затягували шо я думав , гори розійдуться, ну шо тут сказати
Наша Дума - наша Пісня Не вмре не загине
От де Люде наша Слава
Слава України.
Кульмінацією стала пісня Як служив я в пана ,яка напевно разів шість горланелась.
Згодом ми згадували як нам діди та баби розказували як боролись на Неньку, потім Назар зацитував Кобзаря , мене якби струм вдарив від правого вуха до лівої пятки.Напевно фраза "Козацькому роду нема переводу" найкраще підходила до атмосфери,яка панувала тієї ночі.
В районі другої ночі трійка справжніх характерників ( колись називали козаків , котрі були найсильніші духом та тілом) впихається в 1.5 палатку, лягаєм вальтом , як шпроти в банці.
3.30 починається гроза , і то не така як у Львові погремить і перестане.В ту ніч природа була дуже розсерджена. Напевно таких блискавок та грому я не бачив і не чув, і тут наша козацька мужність залізла десь глибоко в одне місце.
Субота
Дорога додому.
1.маршрутка. Я думав гірше львівських басів нічого немає, помилявся, ми з Назіком стояли на останній сходинці , потім місцеві бабці нас засунули далеко від дверей , їзда така " я на тобі ти на мені ми потієм як олені"
2. маршрутка . Сидемо як пани і курим файку.
3. маршрутка. Моршин -Львів . Залазим на сам зад , 70-80 % пасажирів російськомовні і нас починають шляки трафляти ,Назар починає передіватись і розводить секонд , хоче сушити свої трухани на сідушці, він би ше сказав шо там занято.
А я отаким прикідом
починаю відганяти від нас ту всю наволоч.Дві години ми слухали музику , дрімали , кароче товкли копійку,і я завжди намагався покласти голову на чиєсь чуже плече, хотів вигнати , бо шось мені одного крісла було замало.Перед першою відкриваю ліве око і бачу знайомі маленькі вулички,звична похмура львівська погода нас зустрічає . Ласкаво просимо до славного міста Лева.
Щиру вдячність хочу виразити Тарасу Маланину та його Сім"ї за теплим прийом .Низький уклін та велике спасибі Вам за все!
Комментариев нет:
Отправить комментарий